Родина Василя Мурги з Малин чекає новин про зниклого військового вже другий рік

Родина з Малина другий рік чекає новин про зниклого військового Василя Мургу

28-річний військовий Василь Мурга з Малина зник у листопаді 2024 року під час виконання бойового завдання на Курщині. Дружина військового, Надія Мурга, розповіла, що з того часу пошуки тривали без зупинки: зверталися до військових структур, міжнародних організацій та намагалися знайти хоч якісь сліди через побратимів. Проте на сьогодні офіційних новин немає.

Василь був найстаршою дитиною в родині та походив з Нових Вороб’їв. Після закінчення коледжу працював на місцевих підприємствах та на будівництві в Києві. У серпні 2018 року він створив власну сім’ю з Надією, з якою придбав половину будинку та мріяв облаштувати житло.

Народження доньки Поліни стало значною подією в його житті, і між ними виник особливий зв’язок. Як розповідає Надія, сім’я у Василя була на першому плані. Він підтримував її під час пологів і брав Поліну на руки першим. Василь завжди згадував їх як “мої дівчатка”. Коли він працював у відрядженнях, дуже сумував за донькою, а Поліна завжди відчувала його повернення, зустрічаючи його ще до того, як він входив до дому.

Коли розпочалась повномасштабна війна, Василь не мав бойового досвіду, але вирішив повернутися до служби. У травні 2024 року він отримав повістку та пішов служити. Після навчання його направили в 80-ту окрему десантно-штурмову бригаду, де він став командиром відділення. Спочатку він служив у Донецькій області, а потім у Сумському напрямку, готуючи своїх бійців до операції на Курщині.

Надія згадує, як важко було Василю в тих умовах. Він неодноразово виходив на відеозв’язок, і на записах було видно, що обстріли були дуже інтенсивними.

20 листопада 2024 року, спілкуючись із командиром, Надія дізналася, що ситуація контрольована, але зв’язку з чоловіком не було вже дев’ять днів. У день зникнення донька різко змінила настрій і навіть малювала малюнки з образом тата.

Офіційне повідомлення про зникнення Василя Мурги отримали 25 листопада: він зник безвісти під час виконання бойового завдання. Надія розповідає, що було важко жити в невідомості, адже не знала, куди звертатися за допомогою. Час спочатку тягнувся повільно, але потім вона почала активні пошуки, користуючись соцмережами, спілкуючись з побратимами та їхніми родинами.

Надія зверталася до Червоного Хреста і координаційного штабу, відвідувала акції в Києві. На одній з них вона почула від побратима, що Василя контузило, та згодом дізналася, що його, можливо, вже немає серед живих. Проте офіційного підтвердження не отримала.

Разом із донькою Надія часто згадує Василя, і вони вірять, що з ним все гаразд. Надія намагається залишатися сильною, сподіваючись на найкраще, і молиться про повернення чоловіка.