Загибель молодого воїна Олександра Тарасенка: спогади з рідного Малина

«на нього можна було покластися»: спогади про загиблого воїна з малин

У Малинській міській раді повідомили про загибель молодого військового Олександра Тарасенка. Він був жителем міста та одним із наймолодших захисників громади, знайомим для багатьох в школі, місті та серед спортсменів.

Олександр Тарасенко, 2003 року народження, виконував обов’язки авіаційного техніка (сапера) у екіпажі безпілотних авіаційних комплексів бойової групи спеціального призначення окремого загону безпілотних систем. Загинув 20 січня 2026 року під час бойових дій біля населеного пункту Добропілля Покровського району Донецької області.

Класний керівник Олександра, Ірина Миколаївна Михайленко, розповіла про нього як про активного, цікавого й щирого хлопця. У Малинському ліцеї №4, де він навчався, Сашка поважали, у нього було багато друзів, і він завжди був у центрі класного життя.

«Він був веселим, рухливим і спортивним. Вчитися міг краще — мав гарні задатки, проте був душею компанії. Завжди підтримував, допомагав, підтримував будь-які хороші справи», — згадує вчителька.

Спорт був важливою частиною життя Олександра: він бігав, грав у футбол, волейбол, баскетбол та регулярно здобував призові місця на змаганнях.

Ірина Миколаївна пригадує момент з шкільних років, який яскраво демонструє характер хлопця. У шостому класі у них навчався учень, який постійно заважав урокам. Коли класу запропонували написати колективну заяву, Олександр один відмовився це робити.

«Я запитала, чому він не пише. Він встав і сказав: “Це мій найкращий друг. І я на нього жодної кляузи писати не буду”. Тоді я зрозуміла: це людина, на яку можна покластися», — розповідає вона.

За словами вчительки, Олександр мріяв про військову службу ще зі шкільних років. Після початку повномасштабної війни він свідомо обрав шлях захисника.

«Я його просила берегти себе, пояснювала, що це не гра. На що він відповідав: “А хто, якщо не ми?” Він розумів, що це його призначення», — пригадує педагогиня.

Про службу Олександр не розповідав багато, уникав подробиць і не називав місць. Він лише запевняв, що справляється і перебуває там, де має бути. На єдиному фото, поширеному після його загибелі, видно символіку «Азову».

За словами вчительки, Олександр був наймолодшим у багатодітній родині. Частину шкільних років він жив у бабусі неподалік ліцею, звідки ходив на навчання. Однокласники згадують його як щедру і уважну людину — він часто приносим яблука та пригощав однокласників.

«Побачила новину в соцмережах і до останнього сподівалася, що це не Саша. Коли зрозуміла, що йдеться саме про нього, було дуже важко повірити. Він же був у мережі ще 20 січня. Дуже шкода», — говорить класна керівниця Ірина Миколаївна.

Директор Малинського ліцею №4 Валентина Колєснікова також згадує, що Сашко був доброю і відкритою дитиною.

«Активний, щирий, ніколи ні в чому не відмовляв, завжди допомагав. Дуже шкода… Світла пам’ять Сашкові», — заявила вона.

З уважними словами згадують Олександра його однокласники. У соціальних мережах з’явився допис Владислави Павленко, яка навчалася з ним в одному класі.

«Сашко, мій однокласник… Не такі новини хотіли про тебе читати. У моїй пам’яті ти завжди в спортивних шортах та з футбольним м’ячем. З простого хлопця ти став справжнім чоловіком. Ти мужньо захищав свою Батьківщину. Ти — Герой», — написала вона.